Північ — не очевидна відповідь. Це вибір, і більшу частину людської історії він не був найпопулярнішим.
Доба мусить десь починатися, і справжніх кандидатів лише три: схід сонця, захід сонця або якийсь довільний момент у темряві, коли ніхто не дивиться. Кожен із трьох колись був офіційним національним стандартом, а два з них є ним і досі.
КАЇР — де винайшли двадцятичотиригодинну добу.
Єгипетські астрономи поділили небо на 36 груп зірок, які називали деканами, і користувалися ними як нічним годинником. Упродовж повної ночі було видно дванадцять із них, тож ніч отримала дванадцять годин — а день, для рівноваги, теж дванадцять.
Саме звідси походить 24-годинна доба, і відтоді її жодного разу не переглядали. Та сама система створила цивільний календар на 365 днів узагалі без високосного дня; коли 238 року до н. е. Птолемей III запропонував його додати, жерці відмовилися. Відтак календар 1460 років зсувався назад крізь пори року, поки не повернувся туди, звідки почав.
→ Каїр
СТАМБУЛ — де доба починалася із заходом сонця, аж до 1926 року.
За османською системою алатурка дванадцята година наставала в момент заходу сонця. А отже, цей момент зсувався щодня, і кожен годинник у країні доводилося підводити що кілька днів — цілий рік, без кінця.
Цю роботу неможливо було централізувати. Для неї були потрібні мувакітхане — кімнати хронометристів при мечетях, де працювали фахівці, які безперервно розраховували й коригували час, щоб місто більш-менш узгоджувалося саме із собою.
Закон № 697, ухвалений в Анкарі 26 грудня 1925 року, скасував цю систему з 1 січня 1926 року. Формально ж мувакітхане закрили лише 1952 року.
НАЙРОБІ — де доба й досі починається зі сходом сонця.
Суахільський час відлічують від світанку. Сьома ранку за міжнародним рахунком — це саа моджа, тобто «перша година». Зсув становить рівно шість годин, а день і ніч утворюють два окремі дванадцятигодинні цикли.
Ним щодня користуються в Кенії, Танзанії та Уганді. Багатомовні жителі Східної Африки перемикаються між системами залежно від того, якою мовою говорять.
Це працює, бо Найробі лежить на 1,3° південної широти, де час сходу сонця впродовж року майже не змінюється.
→ Найробі
АДДИС-АБЕБА — той самий принцип, а на додачу інший рік.
Ефіопія теж починає добу зі світанку: шоста ранку за міжнародним часом — це в Ефіопії дванадцята година. Поряд із цим тут діє календар із тринадцяти місяців — дванадцяти по тридцять днів і короткого тринадцятого, що називається пагуме, — який нині відстає від григоріанського на сім-вісім років.
За своєю будовою цей календар — давньоєгипетський цивільний календар, успадкований через Коптську церкву. Система, яку заклали там, де нині стоїть Каїр, п'ять тисяч років тому, досі працює тут.
ПРАГА — годинник, який відмовляється обирати.
Орлой працює на стіні Староміської ратуші в Празі з 1410 року. Він одночасно показує:
- Старочеський час, у якому доба починається із заходом сонця, — той самий принцип, що й в османському Стамбулі
- Вавилонський час, у якому доба починається зі сходом сонця, а світловий день поділено на дванадцять годин незалежно від його тривалості, — той самий принцип, що в Найробі та Аддис-Абебі
- Центральноєвропейський час — фіксовані години, що відлічуються від півночі
- Зоряний час — який вимірюють за зорями, а не за сонцем
Один циферблат. Чотири відповіді на питання, коли починається доба. Усі працюють одночасно. Усі правильні.
В усіх інших історіях цієї серії місто сперечалося про ці системи й обирало одну. Прага збудувала механізм, який показує їх усі, і залишила вибір тому, хто дивиться.
→ Прага