Деякі країни настільки широкі, що на їхніх протилежних кінцях сонце сходить з різницею в кілька годин. Кожній із них довелося вирішити, чому має коритися годинник: небу чи державі. І вирішили вони не однаково.
Пекін — Китай має близько 5 000 кілометрів завширшки й охоплює п'ять географічних часових поясів, приблизно від 73° до 135° східної довготи. У 1918 році Центральна обсерваторія Китайської Республіки запропонувала рівно п'ять поясів, які згодом стали офіційними: Куньлунь (UTC+5:30), Сіньцзян-Тибет (UTC+6), Ганьсу-Сичуань (UTC+7), Чжунюань (UTC+8) і Чанбай (UTC+8:30). У 1949 році всі п'ять скасували, і країну перевели на один годинник — пекінський час, UTC+8. Найпомітніше це на крайньому заході: у Кашгарі посеред зими сонце за офіційним годинником сходить лише близько десятої ранку. На практиці там у повсякденному житті широко вживають другий, неофіційний час — сіньцзянський, або урумчійський, що на дві години відстає від пекінського, — і міжнародна база даних часових поясів має для нього окремий запис.
Делі — Індія зробила той самий вибір із тієї самої офіційної причини: заради національної єдності. Індійський стандартний час запровадили 1 вересня 1947 року як UTC+5:30, розрахувавши його від єдиного меридіана 82°30′ східної довготи. Географічно Індія простягається майже на 30 градусів довготи, чого вистачило б на два пояси. На східному краю країни сонце сходить майже на дві години раніше, ніж на західному, і в Ассамі взимку воно може сідати близько пів на п'яту пополудні, коли робочий день ще триває. Чайні плантації Ассаму ще з британських часів тихо живуть на годину попереду решти країни, за неофіційним часом чайних садів, і живуть так досі.
Москва — Росія пішла іншим шляхом і зберегла одинадцять часових поясів, найбільше серед країн із суцільною територією. Проте централізувалася вона по-своєму: більшу частину минулого століття розклади радянських, а згодом російських залізниць по всій мережі друкували за московським часом, тож пасажир, який сідав у потяг на Далекому Сході, бачив час відправлення, що не мав жодного стосунку до сонця за вікном.
Мельбурн — Австралія є протилежним прикладом, і дуже повчальним. Оскільки перехід на літній час там вирішують штати, а не федеральний уряд, три офіційні часові пояси Австралії на пів року перетворюються на п'ять, серед яких два окремі пояси з півгодинним зсувом. Ніхто цього не проєктував. Кожна юрисдикція відповіла на це питання самостійно, і саме такою вийшла картина з їхніх відповідей. Це сягає навіть окремих міст: Брокен-Гілл у Новому Південному Уельсі живе за часом Південної Австралії.
Куала-Лумпур — Малайзія зіткнулася з меншою версією тієї самої проблеми: між Півострівною та Східною Малайзією пролягав півгодинний шов. Його закрили в останні тридцять хвилин 1981 року.
Разом ці п'ять прикладів доводять тезу настільки ясно, наскільки це взагалі можливо. Годинник може бути точним, а може бути спільним. У досить великій країні він не може бути і тим, і іншим — і кожен уряд, що стояв перед цим вибором, обирав спільний.