Кожен елемент годинника, на якому ви це читаєте, хтось десь винайшов — і здебільшого з причини, що не мала нічого спільного з тим, чим він згодом став.
Каїр подарував нам добу. Єгипетські астрономи поділили небо на 36 зоряних груп — деканів — і користувалися ними як нічним годинником: за повну ніч на небі змінювалося дванадцять із них, тож ніч отримала дванадцять годин, а день, для рівноваги, — ще дванадцять. Саме звідси походить 24-годинна доба, і відтоді її жодного разу не переглядали. Та сама система дала 365-денний цивільний рік, до якого Єгипет так і не захотів додавати високосний день, тож його календар повільно зміщувався назад крізь пори року і повертався на своє місце лише за 1460 років.
Афіни подарували нам машину. Антикітерський механізм, піднятий із затонулого корабля 1901 року й визнаний зубчастим пристроєм 1902-го, був створений приблизно у 150–100 роках до н. е. Він передбачав затемнення, відстежував нерівномірний рух Місяця, показував планети й вів відлік олімпійського циклу. Нічого порівнянної складності не з'являлося ще 1400 років.
Рим подарував нам календар. 1582 року Григорій XIII викреслив десять днів і, що важливіше, закріпив правило високосних років: рік високосний, якщо ділиться на чотири, окрім століть, — хіба що вони діляться на чотириста. Це правило непомітно працює в кожному пристрої на Землі.
Чикаго подарувало нам часові пояси. До 18 листопада 1883 року Північна Америка жила приблизно за трьома сотнями місцевих сонячних часів. Залізниці просто запровадили на цілому континенті чотири пояси, не питаючи жодного уряду. Годинники в Чикаго перевели на дев'ять хвилин тридцять дві секунди назад, і того дня полудень настав у місті двічі.
Лондон подарував нам нуль. 1884 року делегати з двадцяти п'яти країн проголосували за те, щоб нульовий меридіан проходив через меридіанне коло Ейрі в Гринвічі. Кожен часовий пояс на Землі відраховують від цієї лінії — яка, як згодом з'ясувалося завдяки GPS, лежить приблизно за 102 метри від того місця, де насправді проходить сучасний опорний меридіан.
Париж подарував нам метр, виміряний за дугою меридіана від Дюнкерка до Барселони — крізь революцію і війну. А потім аж до 1978 року відмовлявся вживати в законах слово «Гринвіч».
Веллінгтон подарував нам літній час — у вигляді доповіді, яку 1895 року прочитав у Веллінгтонському філософському товаристві ентомолог, котрому бракувало вечірнього світла, щоб ловити метеликів. З нього посміялися.
Берлін подарував нам літній час у тій формі, у якій його справді запровадили: наказом, виданим 6 квітня 1916 року, що набув чинності 30 квітня, щоб заощадити вугілля у воєнний час. Протягом шести тижнів його перейняли з десяток країн, зокрема кілька з тих, що воювали з Німеччиною.
Копенгаген подарував нам найамбітніший годинник, будь-коли спроєктований однією людиною, — Верденсур («Світовий годинник») Єнса Ольсена: дванадцять механізмів, 15 448 деталей, щотижневий ручний завод і зубчасте колесо, що робить один оберт за 25 753 роки.
Цюрих подарував нам найдисциплінованіший годинник — вокзальний, секундна стрілка якого навмисно показує неправильно 58,5 секунди з кожних 60: вона приходить раніше й чекає, щоб бути абсолютно точною в ту єдину мить, яка має значення.