Париж

Чи знаєте ви?

Франція виміряла планету, а потім 67 років уникала слова «Гринвіч»

94% парижан живуть у п’яти хвилинах ходьби від одного з 1180 буланжерів міста.

По всій Франції існує близько 35 000 пекарень, які обслуговують приблизно 12 мільйонів клієнтів на день. Обсерватуар дю Пен — у Франції є Обсерваторія хліба, і це найменш дивовижний факт у абзаці — підраховано, що 320 багетів споживається щосекунди.

Виконайте арифметику, і фігури трохи сперечаються між собою. Федерації пекарень оцінюють річне виробництво в шість мільярдів багетів; інші підрахунки говорять про десять мільярдів. Шість мільярдів наближається до 190 за секунду протягом повного року, що свідчить про те, що знаменита цифра 320 враховує лише години неспання. У будь-якому випадку, щодня з французьких духовок виходить десь від шістнадцяти до двадцяти семи мільйонів багетів.

Споживання падає протягом століття. Зараз середньостатистичний француз з’їдає приблизно 105 грамів хліба на день, порівняно зі 114 у 2015 році. Після Другої світової війни цей показник становив 900 грамів. До революції це було ближче до кілограма, і це був не гарнір, а їжа.

Торгівля теж скорочується. Міністерство культури зазначило, коли воно номінувало багет на отримання статусу ЮНЕСКО, що у 1970 році у Франції було 55 000 кустарних пекарень — одна на кожні 790 осіб — і 35 000 сьогодні, одна на кожні 2000. Багет було внесено до нематеріальної культурної спадщини у 2022 році.

Годинник: і ось сама французька частина.

Багет визначено законом. Закон 1920 року встановив його мінімальну вагу в 80 грамів і максимальну довжину в 40 сантиметрів. Слово буланжері захищене Споживчим кодексом: для його використання хліб має бути приготований і випечений на місці та ніколи не був заморожений.

Це країна, яка визначила метр, надіславши геодезистів вимірювати дугу меридіана від Дюнкерка до Барселони через революцію та війну. Це країна, закон якої протягом шістдесяти семи років визначав власний часовий пояс як «паризький середній час із запізненням на дев’ять хвилин і двадцять одну секунду» — точний опис Грінвіча, який старанно уникав вимовляти це слово.

Франція законодавчо встановлює одиниці. Метр, секунда і буханка.

У 1791 році Національні збори Франції вирішили, що світу потрібна одиниця довжини, яка нікому не належить. Не царська нога. Щось походить із самої Землі.

Тож між 1792 і 1799 роками французькі геодезисти тріангулявали дугу меридіана, що проходить через Париж, від Дюнкерка до Барселони, через революцію та війну, щоб визначити метр як частку відстані від полюса до екватора.

Франція виміряла планету, щоб винайти лінійку. Саме з таким рівнем зобов’язань ми маємо справу.

Паризький меридіан був нульовою довготою Франції з 1667 року, встановлений Академією наук і проходив через Паризьку обсерваторію. Французькі карти, французька навігація та французький час – усе це випливало з нього.

Потім у 1884 році двадцять шість країн зустрілися у Вашингтоні та проголосували за те, щоб зробити Грінвіч початковим меридіаном світу. Приблизно 72% світового морського тоннажу вже використовували його. Голосування було, практично, формальністю.

Франція його не прийняла. Не двадцять сім років.

Годинник: 9 березня 1911 року Франція нарешті вирівняла свій юридичний час із Гринвічем. Закон визначив час у Франції як «середній паризький час із запізненням на дев’ять хвилин двадцять одну секунду».

Це час за Гринвічем. Точно, з точністю до секунди — дев’ять хвилин двадцять одна — це саме різниця довгот між двома обсерваторіями. Законодавство просто знайшло спосіб сказати GMT, не вказуючи Грінвіч.

Ця формулювання залишалася у французькому законодавстві до 1978.

Шістдесят сім років національного цивільного часу визначається як час у Парижі, але повільніше. Тим часом Ейфелева вежа з 1910 року щогодини транслювала сигнали часу потужністю 40 кіловат на кораблі та колонії по всьому світу, передаючи паризький час, тобто час за Гринвічем, який ніхто у французькому законі не хотів називати своїм іменем.

Світловий день протягом року в місті Париж