Янгон

Чи знаєте ви?

Янгон мав кулю часу ще до того, як отримав часовий пояс

Пагода Шведагон враховує все.

Корона у верхній частині ступи несе, за звичайним підрахунком, 5448 діамантів, 2317 рубінів, сапфірів та інших каменів і близько 1065 золотих дзвонів, прикрашених одним діамантом 72 або 76 каратів на самому кінчику. Кажуть, що нижня ступа покрита 8 688 твердими золотими злитками, а верхня — ще 13 153. Понад двадцять тисяч злитків, перерахованих окремо.

Є рівно одне число, якого ні в кого немає.

Ніхто не знає, скільки золота на Шведагоні. Опубліковані оцінки коливаються від приблизно шести до шістдесяти тонн. «Лонлі Планет» каже двадцять сім. Причина поширення полягає в тому, що золото не є одноразово нанесеним і відміряним покриттям. Його дарують — надходять безперервно, у вигляді листя, від окремих осіб, і це відбувається з п’ятнадцятого століття, коли королева Шінсобу віддала власну вагу золота на те, щоб його побили на листи. Тоді її зять запропонував у чотири рази більше, ніж вага його власної та своєї дружини.

Люди все ще жертвують. Зараз на території пагоди є невеликий млин для його переробки, тому що лист вивітрюється, а поверхня потребує переробки кожні чотири-п’ять років.

Пам’ятник, де пораховано кожен діамант, а золото не може бути, у місті, яке колись кинуло м’яч опівдні, щоб кораблі могли налаштувати годинники на секунду.

До появи стандартного часу в М’янмі існував Середній час у Рангуні — GMT+6:24:40, середній сонячний час на меридіані самого Рангуна. Перший підтверджений запис про його використання датується 1892 роком.

Через рік, 1 жовтня 1893, у місті відкрили обсерваторію з кулею часу.

Якщо це звучить знайомо, так і має бути. Це той самий пристрій, який щодня падає в Грінвічі, той самий пристрій Western Union, встановлений на Манхеттені в 1877 році, і та сама технологія, яку Гонконг замінив гарматою. Середнього полудня підняли та опустили м’яч, щоб кораблі в гавані могли налаштувати свої хронометри та обчислити довготу в морі.

Рангун був портом. Порти потребували публічного часу. Рішення було однаковим всюди, від Лондона до Манхеттена та Іраваді.

1 липня 1905: Бірма перейшла на Бірманський стандартний час о UTC+6:30, розрахований на 97°30′ східного меридіана — приблизно на п’ять хвилин і двадцять секунд попереду старого рангунського середнього часу. Причина була та сама, яка виробляла стандартний час скрізь: залізниці та телеграфи потребували єдиного годинника.

Потім, з 1 травня 1942 року по 2 травня 1945 року, країна перебувала під окупацією за японським стандартним часом — те саме, що сталося з Сінгапуром у ті ж роки.

Після здобуття незалежності у 1948 році залік залишився. У М’янмі ніколи не дотримувалися переходу на літній час у жодній формі.

Годинник: і виявляється, що рішення 1905 року було прийнято дуже добре.

UTC+6:30 побудовано для 97°30′ східної довготи. Янгон розташований приблизно на 96°10′ східної довготи. Міський годинник працює приблизно на п’ять хвилин попереду власного сонця — це одне з найточніших вирівнювань у цій серії.

М’янма простягається на значну відстань зі сходу на захід і могла б округлитися до UTC+6 або UTC+7. Будь-який залишив би Янгон більше ніж на півгодини. Колоніальна адміністрація вибрала півгодини між ними, і країна зберегла його під час окупації, незалежності та всього іншого.

М'яч давно перестав падати. Номер, який він калібрував, все ще там.

Світловий день протягом року в місті Янгон